Він завжди говорив:
"Бог мій брат, Бог найближчий мій побратим,
І коли суєта закінчиться мовчки питиму з ним вино.
Ось моя середина шляху (руки на грудях) - а ти десь між тим
де ребра (не знаю у кого душа там - у мене там сіре дно).
Бог підтримує своїх (бо Він чоловік). Він іде з ними на війну:
Хрестами на стягах, сріблом на грудях, щоб сили стало не здатися.
Тому чоловік завжди правий і рідко признає свою вину
(а неминучість його правоти прісна, як єврейська маца).
І тому чоловік - сильний світу цього - його влада не знає меж.
І тому чоловік коли хоче - йде, не коли жінка скаже: йди".
Він ж бо думає, те, що втрачене, ти у кожному віднайдеш
(Ніби ти не лежиш безпорадна, як на березі мертві кити,
Ніби ти не хапаєш повітря, і у зябрах немає піску,
Ніби очі не топлять сльози або сонцем нагріта кров,
Чому ж Бог, навіть чоловік, не лікує жорстокість людську,
Але завжди виконує кожен рядок жінки зболених молитов?)
Бо ж найдужче у Нього вірять тільки добрі, прості жінки,
Що підуть за коханим спіло, хай куди б він там не покликав.
Бо саме жіноча вірність пише історії сторінки -
Бог чоловік, бо жінка вбачає Бога у чоловіку.
